Чому громадянину України, котрого я запросив до США, було відмовлено у відкритті візи?

Відмова у відкритті візи найчастіше відбувається через те, що аплікант не зміг/змогла довести, що він/вона не підпадає під статтю 214(b) Закону про імміграцію та Громадянство (INA) від 1952 року.

Стаття 214 (б) Закону США про імміграцію та Громадянство часто є приводом для відмови у неімміграціній візі. За цією статтею, кожен аплікант "вважатиметься потенційним іммігрантом, якщо він/вона на час подання заяви на отримання візи не надасть вагомих доказів, ... про те, що він/вона має право на статус неіммігранта, за статтею 101 (а) (15)". Стаття 101 (а) (15) гласить, що неіммігрантом є "чужоземець, що проживає в іноземній країні, не має наміру залишати її, і тимчасово відвідує Сполучені Штати" з різних причин (підприємництво, туризм, студентський обмін і т.д.). Таким чином, згідно закону, аплікант може отримати візу лише у тому випадку, якщо офіцер консульського відділу, який виносить рішення по Вашій справі, буде переконаний у тому, що:

1. Аплікант постійно проживає за кордоном (не на території США);
2. Аплікант не має наміру назавжди залишати країну постійного проживання;
3. Мета поїздки відповідає одній із категорій неімміграціних віз, встановлених INA.

Довести те, що аплікант не має наміру назавжди залишати країну постійного проживання, можна шляхом демонстрації міцних сімейних, економічних та соціальних зв’язків з країною проживання. Навіть у випадку, коли аплікант надає докази існування таких зв’язків, офіцер консульського відділу зобов’язаний, згідно закону, відмовити у наданні візи, якщо існує підозра, що аплікант має намір розірвати ці зв’язки, вони є недостовірними, зв’язки у США є сильнішими, ніж в Україні, або мета поїздки не відповідає даній категорії неімміграційних віз.

Керуючись Законом про Приватність, політикою Державного Департаменту, та інформацією приватного характеру, наданою аплікантами під час проходження візової співбесіди, ми не можемо обговорювати зміст анкети аплікантів зі сторонніми особами. Просимо не вважати, що відмова у наданні неімміграційної візи пов’язана із сумнівністю намірів запрошуючої сторони. У даному випадку, відповідальність, в першу чергу, несе аплікант, так як він/вона не зміг(змогла) довести під час інтерв’ю, що він/вона не мав(ла) наміру іммігрувати до США, або те, що мета поїздки відповідає типу візи, за якою аплікант звертався.

Відмова у візі за Статтею 214 (б) не є постійною. У випадку, якщо у подальших проханнях про надання візи аплікант зможе переконати офіцера консульського відділу у тому, що він/вона не має наміру назавжди залишати країну свого постійного проживання (так як з’явилися нові докази міцних зв’язків, що не були представлені під час першого звернення у консульський відділ, або у зв’язку зі змінами у соціальному, сімейному чи економічному становищі, що сприяють зміцненню його/її зв’язків із країною постійного проживання), йому/їй буде надано візу. Однак, це не є стійкою гарантією надання візи. Без нових доказів міцних зв’язків з Україною, аплікант не отримає візи навіть при повторній подачі заяви.

Починаючи з 4 жовтня 2002 року у Консульському Відділі більше немає окремої процедури подачі документів для аплікантів, яким нещодавно було відмовлено у видачі візи. Хто завгодно може тепер будь-коли призначити собі співбесіду, незалежно від результату попереднього інтерв'ю, а також часу, який пройшов з тих пір. Однак, наша загальна рекомендація полягає у тому, щоб апліканти, яким було відмовлено, чекали 12 місяців, якщо вони не можуть представити ніякої нової інформації.