Програма з питань Росії і Євразії
Робоча група з питань України
Центр стратегічних і міжнародних досліджень
9 січня 2003 року

На мою думку, Україна зараз становить одну з, якщо не найбільшу невирішену проблему безпеки у Європі. Протягом кількох минулих місяців ми стали свідками того, як НАТО запросила сім нових членів. На наших очах Європейський Союз запросив 10 нових членів. Ми очікуємо, що процес приєднання нових країн до цих інституцій завершиться у 2004 році. Росія розвиває нові відносини з Європейським Союзом, НАТО, США. І тут ми повертаємося до України. Вона знаходиться на перетині стратегічних інтересів США. Україна має прямий вплив на безпеку східноїу та південної Європи. Вона також володіє чи не найрозвинутішими технологіями у світі. Скажімо, Україна була "мозком" радянської ракетобудівної галузі. Також вона надзвичайно важлива для Європи в економічному сенсі. Ця країна має 50-мільйонне населення та територію завбільшки з Францію та Німеччину. Я вважаю, що в Україні найкращі сільськогосподарські умови у Європі, і може статись, що вона в певний момент зруйнує Європейську спільну сільськогосподарську політику. Також в Україні дивовижно освічені люди.

Отож, можна запитати себе - чи є для України місце у євроатлантичній спільноті? Я вважаю, що відповідь на це питання - ствердна. Чи займе вона своє місце, повністю залежить від самої України. І хоча існують багато чинників, які можуть вплинути на кінцевий результат, на мою думку, три є найважливішими.

Перший - це якість української демократії - чи є її вибори вільними, чесними та прозорими та чи відображають вони волю населення; чи є її ЗМІ незалежними та чи можуть вони передавати людям відомості про те, що відбувається у суспільстві; чи дозволено громадянському суспільству рости та чи може воно покладати відповідальність на своїх лідерів.

Другий чинник - це нерозповсюдження та контроль експорту зброї. Так звана "справа Кольчуг", на жаль, пролила доволі яскраве світло на це питання. І це знову підводить нас до важливості контролю технологій, особливо у країнах, де вони настільки розвинуті.

І третій чинник - це те, як Україна позиціонує себе як партнера у таких стратегічних питаннях, як всесвітня війна з тероризмом, Ірак та захист деяких із своїх технологій.

Якщо відповідь України на питання про євро-атлантичну інтеграцію дійсно ствердна, це, на мою думку, вимагатиме радикальної зміни динаміки розвитку.

Протягом минулого року міжнародна репутація України серйозно постраждала. Це було наслідком "справи Кольчуг", проте не лише її. У політичному сенсі цей рік виявився втраченим. По-перше, через підготовку до парламентських виборів, потім через вибір спікера парламенту, пізніше - формування парламентської більшості, а потім - зміни уряду. Усе це тривало до кінця грудня, і лише наприкінці грудня були здійснені якісь значні законодавчі та політичні дії. Проте ситуацію погіршило ще й те, що все це відбувалось у час, коли всі сусіди України намагались довести, що вони готові стати членами НАТО та Євросоюзу. І у той час коли, всі країни рухались у цьому напрямі, Україна у найкращому випадку стояла на місці. А якщо поглянути на динаміку внутрішньої політики, можна було б сказати (що дехто й робив), що були навіть кроки у зворотньому напрямі. Однією з причин таких тверджень була динаміка розвитку, що її набула внутрішня політика України протягом приблизно останніх шести місяців.

Я думаю, що будь-хто, хто був серйозно залучений до ситуації в Україні протягом цього періоду, висловлював занепокоєння через те, як влада поводилася із ЗМІ. За час мого перебування в Україні це були чи не найтривожнші речі; владні органи почали намагатись впливати та керувати подачею інформації у ЗМІ, намагаючись вказати, що слід висвітлювати, а від чого слід утриматись, в деяких випадках подаючи спеціальні відео-сюжети, в інших вказуючи менеджерам медіа-установ не висвітлювати певні події або не пускати в телевізійний ефір певні інтерв'ю. Це надзвичайно тривожна ознака, яка до того ж протирічить ратифікованим Україною міжнародним законодавчим актам, таким як Конвенція про права людини та основні свободи Ради Європи, у Статті 10 якої чітко вказується, що стандарт, який Україна повністю приймає, вимагає надати незалежність ЗМІ та гарантує невтручання влади. Саме цю ключову фразу - "невтручання" - й було порушено.

Це також був важкий період для опозиції, а 17 грудня став дуже сумним днем для українського парламенту, коли голосування проходило із порушенням внутрішніх парламентських процедур і внаслідок якого опозицію тимчасово було позбавлено голосу. Позитивним є те, що після цього пройшов довгий переговорний процес, було досягнуто певних компромісів та прийнято законодавчі акти. Проте відкритим лишається питання - чи вдасться зберегти взаєморозуміння сторіню Чи вдасться надалі підтримувати позитивну атмосферу у парламенті?

У цьому контексті я хотів би у своїй промові зробити дві речі. По-перше, я хочу показати вам, як ми дійшли до теперішнього стану у відносинах з Україною. По-друге, я хотів запропонувати, як можна рухатись уперед у цих відносинах.

Я вважаю, що відносини між США та Україною є, можливо, найскладнішими за весь час незалежності України. Було підірвано довіру, втрачено можливості, а в деяких випадках погляди сторін на взаємні відносини виявлялися вкрай відміними. Дозвольте мені розповісти вам, як ситуація розвивалася з боку США, і, хоч я не можу представляти Україну, спробувати подати українську точку зору, чи принаймні висвітлити деякі важливі питання в української сторони.

З 2000 року, протягом мого перебування в Україні на посаді посла США та протягом цілого періоду Адміністрації Джорджа Буша сталась низка подій, які ускладнили наші відносини. Однією з них було вбивство Георгія Гонгадзе. Іншою став "касетний скандал", що розпочався 26 листопада 2000 року, коли О.Мороз оприлюднив у парламенті запис, який потенційно вказував на причетність Президента та вищих посадових осіб до вбивства Гонгадзе. Нестабільними були уряди; спочатку був уряд Ющенко, потім Кінаха, зараз - Януковича.

Існували конфліктуючі погляди на продаж зброї до Македонії, і навіть не торкаючись питання правомірності та моральності передачі зброї, однією з подій стало те, що Президент Кучма запевнив Кондолізу Райс, Джорджа Робертсона та Хав'єра Солана, що Україна не продаватиме важке озброєння до Македонії, поки проходитимуть переговори про встановлення миру. І вже протягом місяці після цього твердження відбулися продаж та передача важкого озброєння до Македонії, що надзвичайно сильно похитнуло довіру.

Важливою подією стала трагедія із літаком Сибірських Авіаліній у жовтні 2001 року. Знову ж таки, ми дуже швидко подали Україні інформацію, яка вказувала, що це більш ніж ймовірно була українська ракета. І, навіть у такому складному зовнішньополітичному середовищі, лише через три тижні Україна визнала, що саме українська ракета збила цей літак.

Також варто відзначити проведення березневих парламентських виборів минулого року. Ситуація на виборах, з однієї сторони, змінилася на краще порівняно з попередніми виборами до парламенту, але в цілому показала надзвичайну схильність використовувати адміністративний ресурс, доступний виконавчій гілці влади, для зміни розстановки сил. Найгірша ситуація, на мою думку, була у Донецьку. Я відвідав Донецьк напередодні парламентських виборів, і почув численні розповіді: від гірників - про те, як їм казали, що якщо вони відмовляться розповсюджувати листівки пропрезидентських партій, їх звільнять з шахт; від вчителів - про те, що якщо їх профспілка не підтримає пропрезидентські партії, їм не дадуть навчальних годин наступного року і таким чином позбавлять можливості отримати зарплатню, та цілу низку подібних розповідей.

Отож, внаслідок вищезгаданого, протягом усього цього часу довіра зменшувалася. Тричі під час цього періоду - у червні-серпні 2001 року, лютому 2002 року та, нарешті, червні-липні 2002 року українська та американська сторони вказували на те, що такий стан їх стосунків незадовільний. Нам треба було спробувати створити нові відносини та відновити довіру. Отже, ми склали перелік можливих дій, які могли б виявитись конструктивними. Проте, на жаль, у кожному із згаданих випадків майже ніяких дій протягом місяців не відбувалось , що ще більше руйнувало довіру, оскільки незважаючи на спроби відновити її, не було жодних зустрічних кроків.

Саме в цьому середовищі розвинулася "справа Кольчуг". Я настільки заглибився в опис ситуації для того, щоб показати вам всю складність нашої позиції у цій справі, адже вона виникла не на нейтральному полі, а у середовищі, яке на той момент вже було надзвичайно ускладненим та напруженим.

Отож чому ми так стурбовані через це? Кольчуга - це система пасивного виявлення. Це означає, що літак можна вислідити, не використовуючи радар. Невикористання радара означає, що наші літаки, які курсують над Іраком, не можуть визначити, коли за ними ведеться спостереження. Таким чином, вони можуть дізнатися про те, що їх викрито, лише побачивши на своїх радарах випущену у них ракету. Отже, це збільшує ризик, що його зазнають наші пілоти. Ми дізнались про можливу передачу Кольчуг Іраку у березні 2002 року з розшифровок розмови між Президентом Кучмою та паном Малєвим. У квітні ми вирішили розшукати оригінали записів та записуючий пристрій у М. Мельниченка. Ми спеціально чекали до кінця квітня, оскільки ми не хотіли, щоб цю подію використовували на парламентських виборах наприкінці березня. У червні ми отримали записи. Станом на кінець серпня ми зробили повний аналіз, який підтвердив автентичність запису. Деякий час ми не оприлюднювали ці дані, оскільки в Україні планувалися демонстрації 16 вересня, і ми хотіли уникнути звинувачень та припущень, наскільки це було можливо, що ми у такий спосіб посприяти цим демонстраціямх. 19-го вересня ми повідомили про це український уряд, наших союзників, і дуже швидко ця інформація потрапила до преси.

У жовтні разом з Великою Британією ми надіслали команду експертів для того, щоб подивитися, чи зможемо ми довести як цього просив український уряд, що передача обладнання Іраку не відбулася. Наш висновок виявився наступним: ми не змогли сказати українському урядові те, що він хотів почути - що передача зброї не відбулася. Ось декілька із причин цього. Одна з них - те, що команді пообіцяли повний доступ до інформації, включно із секретною. Проте деяких звітів вони так і не побачили: про розслідування, проведені СБУ, Радою національної безпеки і оборони та Генеральною прокуратурою України. Цей чинник був важливим, оскільки у нашій команді було 15-20 осіб, і вони могли опитати лише певну кількість людей. Українські ж правоохоронні організації мали у своєму розпорядженні сотні осіб із правоохоронними повноваженнями, які могли опитати тисячі осіб та підготувати набагато детальнішу справу. Отож, для ефективної роботи наших експертів необхідний був доступ до попередніх звітів, щоб ми змогли зрозуміти, що вже розслідувано, де, можливо є прогалини, та ефективно продовжувати розслідування. Неотримання цієї інформації виявилося серйозною перепоною. Також нас розчарувало те, що навіть у вечір перед від'їздом команди експертів я отримував дзвінки з Адміністрації Президента України із запевненнями того, що експерти отримають цей доступ, проте врешті-решт цього не сталося.

Іншою серйозною проблемою, яку ми виявили, були недоліки системи експортного контролю. Самі українці повідомили нас, що громадянин Іорданії звернувся до Укрспецекспорту, агенції із експорту зброї України, та запропонував купівлю системи "Кольчуга", і що ця справа розслідувалася СБУ. СБУ визначила, що ця особа була посередником для Іраку, отож продаж було відмінено. Ми попросили записи цього розслідування для того, щоб бути здатними самим оцінити ці події. І нам знову повідомили, що записів не залишилося, оскільки ця передача не пройшла через систему формального контролю експорту, що агенція із експорту зброї мала розмову лише з СБУ, та що в СБУ не збереглися записи про жодне із цих розслідувань, обговорень або трансакцій. Чесно кажучи, у це важко повірити. Сама по собі це є порушенням системи експортного контролю України: якщо розглядається можливість трансакції з певною країною, необхідне звернення до служби експортного контролю, де воно повинно бути зареєстроване.

Внаслідок цих чинників команда експертів змушена була визнати, що можливість передачі "Кольчуги" залишається відкритим питанням: ми не знали, чи трансфер відбувся, та не могли зняти з України наші підозри. Одним із наслідків цього стало зниження статусу зустрічі НАТО-Україна у Празі з саміту до зустрічі на рівні міністрів. Позитивною новиною є те, що члени НАТО визнали важливість України і все ж таки хотіли провести цю зустріч. Також вони хотіли зустрітись для обговорення Плану дій України, щоб створити середовище, яке з часом зробило б Україну реальним кандидатом на вступ до НАТО. Одне з питань, до яких я хотів би перйти за хвилину - це втілення цього плану дій.

Дозвольте мені також сказати кілька слів з української точки зору, наскільки це може зробити посол США. Проте дещо я таки можу казати цілком впевнено, оскільки зтикаюся з цим щодня.

Багато українців твердо вірять у те, що США бажають змістити Президента Кучму та замінити його Віктором Ющенком або іншим опозиційним лідером. Це не відповідає істині. США не намагаються вплинути або спричинити зміни в українській політиці. Наші справжні цілі та сподівання - це сприяти розвитку чесного, вільного та прозорого виборчого процесу, який дозволить українському народові вирішувати, кого він хоче бачити на чолі. Але саме прийняття таких рішень не в наших руках.

Це питання ще більше ускладнилося після того, як США вирішили надати статус біженця майорові Мельниченку, людині, яка зробила записи у кабінеті Президента України. Українцям, виходячи з ситуації в їх країні, неможливо уявити, що таке рішення можна прийняти без прямого узгодження з найвищою владою. Таким чином, українці сприйняли це як ознаку того, що це рішення було схвалено на найвищому рівні американського уряду. Людям дуже важко повірити, що це питання вирішував службовець Служби натуралізації та іміграції, який розглянув цю справу і прийняв рішення на основі того, що він вважав за правильне.

Відносини, з позиції України, ще більше погіршилися через позитивні досягнення України між червнем та жовтнем 2001 року. Протягом цього часу Україна прийняла чи не найбільшу за всю свою історію кількість скерованих на реформу законодавчих актів, включаючи повний земельний кодекс, бюджетний кодекс, інші важливі нормативні документи. Економіка теж показала чудові результати. Як пам'ятають багато з вас, у 2001 році зростання економіки становило 9.1%. Президент Кучма шукав схвалення, і частиною цього схвалення повинна була бути пряма зустріч з керівництвом США. Ми розуміли це , і це стало однією з причин того, що ми склали перелік вже згаданих вище показників , наслідком досягнення яких могла стати така зустріч. Коли ця зустріч не відбулася з ряду причин, серед них - передача зброї Македонії, українська сторона сприйняла це як відмову, як відсіч, як нерозуміння зусиль, здійснених задля покращення економічної ситуації.

На мою думку, ще одна важлива для України подія сталася 23 травня 2002 року, коли вона задекларувала членство в євро-атлантичній спільноті як свою прикінцеву мету, тобто нарешті вирішила, що бажає стати членом НАТО. Якщо цю заяву уявити в контексті 80х років, то це видавалося б неймовірним твердженням, і можна було очікувати бурхливого визнання його якабсолютно позитивного досягнення для НАТО. Проте з огляду на те, що сталося у відносинах між НАТО та Україною, особливо через продаж зброї Македонії, багато з членів НАТО дуже скептично поставились до цієї заяви. Якби не зусилля США та Польщі, я вважаю, було б дуже важко досягти будь-якого успіху у цьому напрямі. Також виникли проблеми після березневих парламентських виборів, оскільки основним питанням, яке задавали собі багато з членів НАТО, було, чи поділяє Україна цінності, що лежать в основі успіху НАТО. Якщо НАТО є організацією, яка діє на основі консенсусу, і діє вона успішно завдяки цим спільним цінностям - демократії, ринковій реформі, повазі до людської гідності - то чи можна Україну віднести до цієї категорії? Таким чином, замість того, щоб отримати теплі запрошення, Україна почула заяву про повагу до її цілей та запрошення довести свою відданість основним цінностям діями.

Проте це не конче є поганим явищем, адже НАТО - доволі передбачувана організація. Якщо почати співпрацювати із НАТО за її програмами і крок за кроком догматично їх виконувати, доволі ясно, чим цей процес закінчиться. Проте, Україна знову сприйняла це за відмову.

Кумулятивним наслідком цього стало виникнення з обох боків, в Україні та у Сполучених Штатах, радикально відмінних точок зору. США ставляться до України як до країни із надзвичайно великим потенціалом, якій слід бути членом євроатлантичної спільноти, проте наразі ненадійної, до якої нема довіри та яка сама не певна щодо своїх цілей. Я наголошую на цьому, оскільки якщо взяти, для прикладу, Польщу, Угорщину або Чеську Республіку, то ми побачимо країни, які знали, де вони хочуть опинитися та які догматично переслідували цю мету. Україна повинна знати, чого вона хоче, оскільки, врешті-решт, ніхто за Україну цього не вирішить. Вона сама повинна приймати ці рішення.

З українського боку існує відчуття, що їх старання не помічають та не відзначають належним чином. Протягом останніх трьох років вони досить успішно провадили економічну політику із зростанням відповідно на 6,9%, 9.1% та, навіть з огляду на проблеми 2002 року, понад 4%.

Один із наслідків цих відмінних поглядів - це те, що Україна стала більш залежною від Росії. Багато у чому Президент Кучма потребував Президента Путіна. Він, окрім Президента Кваснєвського, був єдиним міжнародним лідером, з яким Президент Леонід Кучма мав регулярні зустрічі. Це відбувалося принаймні щомісяця, а в деяких випадках і що три тижні - надзвичайно тісні відносини.

Ризик залежності України значно змінився з часів від початку до середини 90х років, коли Доктор Бжезінський писав про Україну як про стіну на шляху експансіоністських тенденцій Російської імперії. Ця зміна сталася завдяки зміні у політиці Росії. Хто міг би уявити у 1994 році, що Росія спокійно сприйме розширення НАТО на балтійські країни. У світі відбулись радикальні зміни. Проте, на мою думку, зараз цю політичну залежність використовують для створення економічних можливостей для російських компаній в Україні. Якщо поглянути на офіційні інвестиційні дані, російські компанії, ймовірно, посідають третє чи четверте місце, із 400 мільйонів доларів офіційних прямих закордонних інвестицій. Будь-хто, хто подорожував Україною, знає, що це не так, ці дані не можуть бути правдиві. Дивлячись на рівень російських інвестицій в українську економіку, важко повірити, що ці інвестиції становлять лише 400 мільйонів доларів, що є менше за інвестиції Сполучених Штатів Америки, Нідерландів та Кіпру.

Отож, що відбувається? Можна собі уявити, що російські компанії, імовірно, отримують можливість інвестицій, не виплачуючи повну вартість активів, у які вони інвестують, і це погано для України. Я не проти російських інвестицій. Я бачив дуже позитивні приклади російських інвестицій: інвестиція Лукойлу в Одеськийу нафтопереробний завод є одним із них. Вони вклали гроші, навчили персонал, виплачують пенсії, збільшують зарплатню. Це - позитивний проект.

Проте є декілька недавніх прикладів, які, на мою думку, мають негативний стратегічний вплив, зокрема у нафтогазовому секторі. Нещодавно між Газпромом та Нафтогазом був підписаний договір про створення міжнародного консорціуму. Цей договір, який з самого початку був таємницею і який лише тепер розповсюдили більш широко, передбачає, що ці дві компанії повинні разом приймати будь-які управлінські рішення щодо контролю української системи міжнародного транзиту газу. Іншими словами, Газпром має право накласти "вето" на бажаннянамір України щось зробити в управлінні своєю газовою системою. Для Газпрома кращого і бути не може - це одна з речей, яких він домагався починаючи з з 1992 року.

Щодо нафти, було досягнуто угоди, яка передбачає зворотній напрям роботинафтопроводу "Адрія" у Хорватії із під'єднанням його до нафтопроводу "Дружба", і тепер нафтопровід Дружба зможе напряму перекачувати нафту з Росії через Україну та інші країни аж до Омішалю. Чому ця подія є важливою? Тому, що вона дає Росії ще один глибоководний порт, де вона може заправляти танкери тонажністю аж до 300 тисяч метричних тон, які плистимуть до Атлантики. Україна брала участь у цих переговорах та передала всі права на транзит по своїй території компанії "Транснєфть" Таким чином, зараз "Транснєфть"афта має змогу визначати, які компанії транспортуватмуть нафту по цьому нафтопроводу. Потенційно, це може виявитися провісником кінця для нафтопроводу Одеса-Броди, адже нафтопровід буде прибутковим лише за умови підключення його до системи Центральної Європи, а для цього необхідне під'єднаня до системи "Дружба". За відсутності доступу до системи "Дружба" українский нафтопровід не матиме сенсу.

Отож, протягом останніх трьох місяців Україна пішла на радикальні поступки, які надзвичайно посилили роль Росії у суперечках з Україною з приводу нафти й газу та можуть відібрати в України її основний шанс заявити про себе як про нове, незалежне від Росії, джерело отримання каспійської нафти.

Отож, куди рухатись далі?

Цілі співпраці між Україною та США залишаються незмінні. Наша мета - та сама, що була за часів посла Попадюка, посла Міллера, посла Пфайфера, та протягом мого перебування на цій посаді. Ми підтримуємо демократичну та орієнтовану на ринок Україну, інтегровану із Європою. Це матиме позитивні наслідки для України, для Європи та для Сполучених Штатів Америки. І саме зазначені вище цілі повинні скеровувати наші дії. Нам слід пам'ятати це і постійно собі про це нагадувати. Я спеціально наголошую на них у кожному своєму виступі, оскільки якщо ми будемо керуватися не довготерміновими цілями, а кожною короткотерміновою кризою, ми отримаємо невдалу політику. Такми чином, нам слід зосереджуватись на довготерміновій співпраці.

Інша реальність, з якою ми стикаємося зараз, це те, що надзвичайно важко прокласти шлях від нашого становища зараз до ідеальних відносин, яких ми хотіли б досягти між Україною та США. Якби мене попросили змалювати перспективи розвитку політики від теперішньої ситуації до ідеальної, мені б нізащо не вдалося отримати офіційне схвалення спільноти різних агенцій у США. Ті з вас, хто працював в уряді, розуміють, що я маю на увазі. А це значить, що нам необхідно мати політику із відкритими можливостями, політику "відкритих дверей", які дозволяють нам створювати нові реальності, які, ми сподіваємося, призведуть до відчинення нових дверей, і так, впродовж усього цього часу, посилюватиметься довіра та створюватимуться нові форми співпраці. Це - не чітке визначення, проте воно дає зрозуміти основну ідею - ти знаєш, які в тебе напоготові є інструменти, і знаєш, що тобі доведеться їх змінювати та пристосовувати до мінливої ситуації. Проте єдина альтернатива такої політики зараз - просто зачинити всі двері, що є просто неприпустимим.

Основне питання зараз - це чи відповість Україна позитивно на ці відчинені двері, оскільки ми можемо керувати процесом лише з нашої сторони, і всі намагання виявляться марними, якщо в обидвох сторін не буде бажання просуватися далі. Ми не були певні щодо того, як це сприйме Україна, але останнім часом ми бачимо позитивні сигнали. Власне, перед моїм від'їздом з Києва я зустрівся з кількома впливовими посадовцями високого рівня, які зазначили, що з українського боку росте розуміння того, що ізоляція - не вихід, що відставання та спирання на Молдову та Білорусь як на стратегічних партнерів не є позитивною довготерміновою перспективою для України, і що слід повертатись на європейський шлях. Тепер нам треба прослідкувати за тим, щоб такі позитивні настрої - настрої з обох боків - переросли у більш позитивні відносини, які допоможуть нам подолати або залишити в минулому описані мною дво-річні негаразди.

Дозвольте мені запропонувати п'ять, на мою думку, важливих кроків. Уряд США здійснює перегляд політики. Він ще не закінчений, отож і я не стверджую, що це остаточні пропозиції, так само, як не стверджую, що цей перелік повний. Власне, я зразу хотів би наголосити на тому, що це не повний перелік. Є деякі питання, яких я зараз не торкатимуся, зокерма щодо економіки та ділових відносин. Проте ці питання є надзвичайно важливою складовою відносин, і ми продовжуватимемо приділяти їм багато уваги.

По-перше, справа "Кольчуги" неминуче завдала шкоди. Може статись, що ми не знайдемо взаєморозуміння з цього питання. Ми збираємося дотримуватись своєї точки зору, а Україна може лишатись на своїх позиціях. Це складне питання, оскільки воно не є абстрактне. Воно зфокусоване на одній людині, яка - так сталося - є президентом країни. Проте існує і конструктивний шлях використання енергії, що зібралась навколо цієї проблеми - витратити її на допомогу Україні реформувати її систему експортного контролю. Я обговорював це питання з вищими урядовими особами, і дуже чітко наголошував на тому, що необхідно розірвати зв'язок між СБУ та українською агенцією з питань експорту зброї, оскільки якщо дві служби матимуть змогу співпрацювати та вирішувати, яка інформація потраплятиме до офіційної системи експортного контролю, вони можуть сильно вплинути результати на потенційно незаконних операцій. Дозвольте мені пояснити вам таким чином. Певна особа сказала мені, що їй простіше сказати, хто з працівників агенції з питань експорту зброї не є співробітником СБУ, ніж перелічувати усіх, хто працює на СБУ. Якщо у агенції з питань експорту зброї та СБУ існують спільні інтереси, вони можуть розробляти такі аналітичні доповіді, які, потрапивши до системи експортногоконтролю,стануть основою яких ухваленняпозитивних експортних рішень там, де їх, можливо, і не слід було б приймати. Отож, цей зв'язок слід розірвати. Мені видалось позитивним те, що під час бесід з урядовцями вищих рівнів я відчув з їх боку розуміння та визнання того, що проблема дійсно існує. Тепер ми повинні перейти від приватних розмов до чогось більш конкретного та конструктивного.

Другий крок - це тісніша співпраця з українським урядом. Це поняття містить офіційні структури, які ми створювали в минулому - комітет з зовнішньої політики, комітет з питань оборони, економічний комітет. Це також значить постійну співпрацю з міністерствами. В жовтні США відвідав міністр Шкідченко. Наприкінці цього місяця ми очікуємо Віце-прем'єр-міністра Азарова та Міністра економіки Хорошковського на зустрічі нашого комітету з питань економіки. Ми відкриті до такої форми співпраці на високому рівні, навіть якщо на найвищому рівні існують труднощі.

Ми також хотіли б заохотити відносини між нашими парламентами. І хоч ми твердо віримо у розділення влад, ми заохочуватимемо Конгрес США співпрацювати з Верховною Радою України. В минулому це чудово вдавалося Марсі Каптур та Бобу Шейферу. Шейфер пішов, Каптур шукає нового партнера, проте я сподіваюсь, що цей процес продовжуватиметься.

Інша форма співпраці - це тристоронні відносини з Польщею. Вони були надзвичайно успішними, і я не можу не наголосити ще раз на ролі Президента Кваснєвського та вищих посадових осіб Польщі у цьому процесі. Вони мають змогу відверто говорити з українською владою та ділитися, спираючись на власний досвід, кроками, необхідними для успішного переходу до євроатлантичної інтеграції. Часто ці поради мають більше ваги ніж ті, які могли б надати ми. А тристоронні зустрічі, на яких за столом переговорів збирались посадові особи з наших трьох держав, були на диво успішні, і зовсім не тому, що ми говорили щось відмінне від того, що могли б сказати на двосторонніх переговорах, а тому, що офіційний діалог, під час якого поляки повторюють наші поради або пропонують свої ідеї на основі свого досвіду, викликає більшу довіру. Отож ми продовжуватимемо і таку форму співпраці.

Третій пункт - це підтримка демократичного середовища та міцнішого громадського суспільства. Є кроки, які може зробити й сама Україна. Один з них - це визнати важливість ролі опозиції та заохочувати і розвивати цю роль. Другий - повага до незалежних ЗМІ, зокрема дотримання статті 10 Конвенції Ради Європи про права людини та основні свободи, та зняття тиску з преси. Останнім часом Україна висуває аргумент, що якщо поглянути на світ українських публікацій, можна знайти газети та телевізійні програми, які піддають критиці Президента або інших урядових осіб. Це добре, проте не можна брати за стандарт. Стандартом є невтручання. І якщо переважають випадки, коли телестанціям, радіостанціям або газетам вказують, що висвітлювати, а що ні, то це є порушенням міжнародних зобов'язань України та її власних законів, оскільки Україна ратифікувала цю Конвенцію. Власне кажучи, міжнародні угоди України мають перевагу перед її внутрішнім законодавством.

Третій крок - це реєстрація проектів Міжнародного Республіканського Інституту, Національного Демократичного Інституту та Інституту Стабільного Розвитку Суспільства. Будь-хто з Вашингтону сказав би - як можна не реєструвати проекти і Міжнародного Республіканського Інституту, і Національного Демократичного Інституту, адже цим ви налаштовуєте проти себе весь спектр американської політичної системи. Проте Україна так зробила і починає зараз це усвідомлювати; на протязі кількох останніх тижнів ми бачили ознаки того, що Міністерство економіки готове повернутися до цього питання. Я сподіваюсь на це. Ми вже бачили позитивні ознаки в минулому, проте проблему не було вирішено. Якщо поглянути на цю проблему ширше, то можна говорити про важливість розробки механізму, завдяки якому можна було б дозволити проектам допомоги сприяти розвиткові громадянського суспільства. Дозвольте мені надати вам приклад неурядової програми, яку ми підтримуємо, скерованої на боротьбу громадських об'єднань з корупцією. За діючими українськими правилами там призначається учасник з боку уряду, який має право передивлятися будь-яку проект чи програму, що ініціюється спонсором допомоги. У цій антикорупційній програмі український уряд назвав партнером СБУ. Таким чином, існує організація, яка хоче працювати на рівні об'єднань громадян, щоб допомогти НУО боротися з корупцією, а організацією, що наглядатиме за їхньою роботою виявляється розвідувальна служба. Це - негативний сигнал. Така схема не спрацьовуватиме. Отож якщо ми знайдемо механізм надання грантів, який би спрощував цей процес, це стало б величезним кроком уперед.

Також існують надзвичайно важливі аспекти і в медіа-секторі. Ми зараз розглядаємо чотири великомасштабних проекти, і не конче задля надання фінансування грантами. Фундація Сороса та Фонд позик на розвиток ЗМІ також є ключовими установами, які можуть надавати фінансову та іншу допомогу для розвитку ЗМІ. Серед цих чотирьох проектів - незалежна агенція новин, незалежна щоденна газета, зміцнення позицій громадського радіо та робота над розвитком місцевих програм, які можна було б використовувати на більш незалежних місцевих телестанціях. Також є й інші менші за обсягом, проте не менш важливі проекти. Ми створили Фонд розвитку ЗМІ, який надає фінансування для проектів обсягом до 24 тисяч доларів, та програму грантів на підтримку демократичних перетворень. Ми також акцентуємо увагу на поширенні використання мережі Інтернет, наданні фінансування для документальних фільмів, скерованих на розв'язання певних важливих проблем, вкладишів до газет, що піднімають певні важливі питання, допомозі українцям створити незалежну профспілку журналістів. На додаток до цієї діяльності, Міжнародний Республіканський Інститут та Національний Демократичний Інститут, представників яких я бачу тут, працюють над розвитком політичних партій; я бачу людей з "Девелопмент Ассошіетс"і хочу сказати, що слід продовжувати їх співпрацю з Центральною Виборчою Комісією України; я також сподіваюсь, що програма Інституту Стабільного Розвитку Суспільства буде зареєстрована, оскільки вона є нашим флагманом у підтримці програм українських НУО. Представники "Національної фундації за демократію" також присутні сьогодні тут, і я хотів би відзначити їх важливу роль та закликати продовжувати їхню діяльність в Україні.

Четвертим пунктом я хотів би відзначити взаємини наших військових сил. Україна розпочала свій шлях з армією чисельність близько 700 тисяч. Зараз вона зменшилася до близько 295 тисяч; це серйозне зменшення, але навіть зараз чисельність армії України вдвічі більша від оптимальної. Це болючий процес. Україна розробила стратегію зменшення чисельність армії та з часом налагодження її сумісності з НАТО. Ця стратегія ґрунтується на розвитку сил швидкого реагування, під час якого найкращі підрозділи перетворюються на сили швидкого реагування, що і є основним критерієм відбору військ. Ми, так само як і НАТО, тісно співпрацювали з Україною під час цього процесу. Ми також фінансували внутрішній огляд системи оборони України. Україна брала участь у натовському Процесі аналізу та перегляду . Щорічно ми проводимо десятки спільних з Україною навчань та проектів, таких як Щит миру, Морський бриз, Раф-енд-реді. Українсько-польський батальйон виявився, напевно, найкращим результатом нашого фінансування, оскільки це практичний проект, де учасники чітко бачать досягнення та перепони, і, слід віддати належне Україні, використовують набуті вміння та знання в Національній Академії Оборони України. Я хотів би подякувати Нікові Кравціву з Міністерства оборони США, який дуже багато працював над покращенням освітніх можливостей України.

І нарешті, п'ятий пункт. Я хотів би відзначити, що для нас вкрай важливим є допомогти Україні приєднатись до міжнародних та регіональних установ на кшталт НАТО та СОТ. Євросоюз також є важливим об'єднанням, але я не говоритиму про нього, оскільки ми не є членом ЄС. Власне, я хотів би зупинитись на НАТО. План дій НАТО-Україна створений за зразком Плану дій щодо членства. Він містить політичні та економічні складові, складові щодо системи оборони, безпеки, та правових питань. Україна розробила поетапний план на основі Плану дій Україна-НАТО, в якому розписано по роках, яких цілей Україна хоче досягти і коли. Тепер Україна зосередила увагу на організації цього процесу, і вже проводяться попередні переговори щодо створення державної комісії у справах НАТО-Україна, яка б відповідала за координацію з іншими міністерствами. В травні 2003 року пройде зустріч міністрів закордонних справ країн НАТО, і ми сподіваємося, що на той час Україна вже зможе продемонструвати досягнутий прогрес і що стосовно цих питань в Україні вже відбувається відкритий діалог. Адже якщо Україна серйозно ставиться до втілення Плану дій, то це буде чудовою нагодою збільшити довіру та показати себе достойним кандидатом для членства в НАТО у майбутньому.

Чи дивлюсь я з оптимізмом на це? Для мене все залежить від одного слова - "відповідальність". В Україні політика завжди була ґрунтована на владі. Причина цього - радянська владна традиція. Я не хочу сказати, що влада та сила не є важливою складовою політики деінде у світі. Проте на якомусь етапі необхідно визнати, що у політиці повинна бути присутня відповідальність, що відповідальність вимагає спілкування та прислухання до виборців, і що, зокрема, слід заохочувати виборців та складові політичної системи розвиватися та сильнішати, щоб вони могли вимагати відповідальності уряду за його дії, і такий уряд може досягати результатів, які принесуть процвітання народові. Мене надихають оптимізмом українці, які прагнуть змін. Прикладом можуть бути парламентські вибори, коли, незважаючи на всі труднощі, на виборчих дільницях українці голосували за велінням серця, а не за ті партії, на які їм вказували "згори". Якщо поглянути на розвиток НУО в українському суспільстві, можна побачити феноменальні зміни та вибух активності, і ця картина дуже відрізняється від тої, що ми бачили 5-6 років тому. Навіть якщо поглянути на труднощі у медіа-секторі протягом останніх кількох місяців, не може не радувати те, що журналісти не промовчали та не проігнорували ці події. Вони сказали, що ми повинні боротись за свої права, тому що якщо ми цього не зробимо, ми віддамо на поталу нашу країну. Вони висловили своє обурення, і понад 450 журналістів підписали політичний документ, в якому йшлося про неприйнятність кроків,до яких вдавалася влада, щоб тиснути на ЗМІ. Все це - обнайділиві ознаки зміни.

Коли ми дивимося на Україну, ми бачимо країну із великими можливостями, і ми хочемо, щоб цей потенціал був реалізований. Коли ми дивимося на історію, ми також бачимо, що не слід забувати про цінності, і що свобода, людська гідність та конкуренція в суспільстві є не просто словами, а основами процвітання. Ми, звичайно, хочемо бачити Україну незалежною та суверенною, але також вільною і процвітаючою. Не існує "чорного входу" до членства у євроатлантичній спільноті, є лише "парадні двері". Ми зайняли позицію "відкритих дверей", і ми сподіваємося, що Україна зробить кроки, які дозволять їй зайти крізь ці двері. Дякую за вашу увагу.