Промова Посла США в Україні
Джона Едварда Гербста
на зустрічі із студентами і викладачами
Європейського університету у Києві
7 жовтня 2004 року
Майбутнє України - це велика і важлива тема, звичайно, для самого українського народу, але також і для всього регіону і для євро-атлантичної спільноти, включно із Сполученими Штатами. Ця тема має особливе звучання у нинішньому році - чотирнадцятому році незалежності і році четвертих президентських виборів. Заяви про значення цих виборів звучать одна драматичніше за іншу. Деякі оглядачі кажуть, що це найважливіше голосування з часу референдуму про незалежність. Інші кажуть, використовуючи маніхейську термінологію, що ці вибори є боротьбою добра і зла.
Звичайно, під час напруженої передвиборчої боротьби в демократичних країнах часто простежується схильність до гіперболізації. Дехто вважає, що і на цьогорічних виборах у моїй країні не бракує перебільшень. Але, як нещодавно слушно зауважив за вечерею у моєму домі один депутат Верховної Ради України, з числа центристів, сонце все одно зійде 22 листопада - наступного дня після другого туру голосування, який на загальне переконання буде відбуватися у цих українських виборах.
Отже, що ж ми маємо зараз в Україні? Титанічну боротьбу за саму душу країни, чи просто чергові президентські вибори у житті молодої демократичної країни, що розвивається? Чи щось іще?
Розпочнемо з деяких позитивних моментів. У сенсі економічних і політичних реформ, Україна - у передових лавах серед Нових незалежних держав. Ви всі знаєте про чудові темпи зростання, яких країна досягла за останні чотири роки. Хоч і залежний від постачання енергії, темп зростання економіки України у середньому за цей період складає 7,5 %, а за чотири перших місяці поточного року перевищує 12%. Це завдяки таланту народу, багатим природним ресурсам і відмінній економічній політиці. Щоправда, я повинен зауважити, що відмінну фіскальну політику потіснили потенційно інфляційні економічні міркування виборчого року - явище, знане не лише в Україні, а й у інших демократичних країнах..
Громадянське суспільство в Україні сповнене життя. Свобода слова прописана в законі, а ЗМІ представляють різні точки зору. Існує сильна опозиція - чого в більшості Нових незалежних держав не спостерігається-і її лідер цілком може бути цієї осені обраний Президентом. Виглядає очевидним, що Президент, Леонід Кучма, після виборів складе повноваження. Тоді ці вибори означатимуть другу мирну передачу президентської влади в Україні -- важливий крок до утвердження демократичної традиції.
Але цим, звичайно, реальна картина не вичерпується. Насправді, дехто в Україні не погодиться навіть із тим, як є сформулював позитивні моменти. Один з опозиціонерів, наприклад, казав мені, що Україну слід порівнювати не з Новими незалежними державами, а з її найближчими західними сусідами, колишніми членами Радянського блоку, що тепер є в НАТО і ЄС, такими як Польща й Угорщина. А у такій компанії, наполягає він, доробок України зовсім не виглядає привабливо.
Щось у цьому є. Активне громадянське суспільство України зараз, мабуть усе ж не таке активне, як п'ять-шість років тому. Те саме можна сказати і про ЗМІ. При тому, що вони представляють різні точки зору, найпотужніші ЗМІ усі тягнуть у бік провладних партій, а ЗМІ, які цього не роблять, піддаються тиску і навіть закриттю. Через плутанину у законах, які часто суперечать одне одному, але регламентують усі аспекти життя в Україні, цілком може статися, що люди, займаючись своїми справами, виявляється, щось порушують. А це дає приводи для тих, хто при владі, переслідувати своїх опонентів.
Я зустрівся з одним красномовним журналістом з про-урядової газети, котрий стверджував, що такі речі не є важливими. Більшість українців, мовляв, не цікавляться такими речами, як свобода слова і повністю вільні вибори. Все що їм треба, це добра, надійна робота, яка при зростанні економіки знайдеться. Це цікавий аргумент - я пам'ятаю подібні на користь радянського способу життя, який, звичайно ж, не давав ні свободи, ні добробуту - але цей аргумент недоречний, як був він облудним і у радянський час. Навіть тим українцям, яких турбує тільки економіка, без добрий і чистого уряду не обійтися, а це вимагає справді відкритого суспільства і повної свободи преси.
У той час як макроекономічна політика була дуже доброю, мікроекономічне регулювання - це інша історія. Закони стосовно приватної власності і створення підприємств являють собою клубок протиріч, дозволяючи розцвітати корупції. Наслідки цього для добробуту пересічних українців неважко побачити. Раніше цього року уряд наглядав за приватизацією "Криворіжсталі" - одного з провідних металургійних заводів на сході України. Умови приватизаційного конкурсу були виписані таким чином, щоб не допустити іноземних конкурентів. Переможцями конкурсу стали два бізнесмени, наближені до уряду. Їх пропозиція, яка і перемогла, складала 800 мільйонів доларів. Дві іноземні фірми спільно пропонували 1,65 мільярди доларів. Крім того, вони були готові інвестувати у підприємство 1,2 мільярди доларів з метою його модернізації. Те, що ця пропозиція не виграла, а перемогу було віддано двом привілейованим бізнесменам, означає, що скарбниця України отримала на 700 мільйонів доларів менше, а металургійний комбінат не отримав 1,2 мільярди інвестицій. Уявіть, скільки робочих місць для українських металургів і суміжних галузей означали не буде створено через те, що іноземна заявка була відкинута.
Звичайно, ви не читали про ці факти у ваших основних ЗМІ, тому що ваші основні ЗМІ не бажають висвітлювати такі теми. А ті, ЗМІ, які висвітлюють, піддаються переслідуванням.
Це підводить нас до теми виборів. Дозвольте спочатку повторити очевидне: єдиний інтерес, який Сполучені Штати мають у цих виборах - це інтерес у самому виборчому процесі. Не в якомусь з кандидатів. Ми хочемо бачити вільні і чесні вибори в Україні. Іншими словами, наш єдиний інтерес полягає в тому, щоб народ України вибрав свого наступного лідера. Цей вибір на повинен робитися під впливом з боку урядових чиновників, які обмежують доступ до інформації, перешкоджають політичній діяльності опозиції, або, ще гірше, ведуть ігри з самими результатами голосування.
Як іде кампанія? Відповідь: не дуже добре. При тому, що більшість партій в Україні на словах підтримують ідею вільного і чесного змагання, реальність, на жаль, інакша. На шляху опозиційних партій створюються різноманітні перешкоди. Це почало викликати сумніви, чи можна вважати вибори вільними і чесними. Оскільки ви добре знайомі із ситуацією тут, я лише швидко перерахую основні проблеми:
Я повинен відзначити, що найвищі урядовці у своїх публічних виступах, і у приватних розмовах з посадовими особами США засуджували такі надуживання. Це добре. Деякі спостерігачі, не всі з них члени уряду, звинувачують у цих ексцесах надто запопадливих бюрократів. Але все одно, ми вважаємо, що інтересам українських виборців відповідатиме припинення таких надуживань, і тому уряд має вжити ефективних заходів із цією метою.
Добра новина полягає в тому, що незважаючи на порушення, ми є свідками справжніх перегонів. Президент Кучма мав рацію, коли казав високопосадовим американським представникам, які побували тут, що передбачити переможця у виборах неможливо. Більшість опитувань зараз показують перевагу Віктора Ющенка над Прем'єр-Міністром Януковичем від чотирьох до дев'яти відсотків як у першому так і у другому турі голосування. Всі спостерігачі з обидвох боків політичної роздільчої лінії кажуть про зворотній ефект від грубого використання адміністративного ресурсу людьми у владі. Але ще зарано робити якісь прогнози. Опитування показують ще й різке зростання кількості виборців, які не визначилися.
При всій цікавості цієї статистики, дозвольте мені ще раз наголосити, що Сполучені Штати не мають фаворитів серед кандидатів. Американські посадові особи, які відвідували Україну, обов'язково просили про зустріч і з Віктором Януковичем, і з Віктором Ющенком. Ми чимало контактуємо з ними обидвома і знаємо, що можемо працювати з кожним із них. Наш єдиний інтерес полягає в тому, щоб народ України обрав свого Президента без перешкод з боку впливових інтересів і чиновників.
Відсутність великого розриву означає, що день (чи дні) голосування буде дуже цікавим. Ми сподіваємося, що ці дні також позначать величезне досягнення у розвиткові української демократії. Із цих міркувань наша політика підтримує два надзвичайно важливі заходи. Перше - це надсилання спостерігачів за виборами. ОБСЄ - через свою структуру, яка займається виборами, Офіс з демократичних інституцій і прав людини, - надає близько 600 спостерігачів. Це дуже маленька кількість для найбільшої європейської країни із 33 тисячами виборчих дільниць. США профінансує ще 1000 спостерігачів - більшість з них буде з Європи, від ваших сусідів. Ми вважаємо, що додаткові міжнародні спостерігачі також були б плюсом. Дуже важливо, щоб і українським неурядовим організаціям було дозволено брати участь у спостереженні. Другим заходом будуть екзіт-поли. Вони повинні надати широкодоступні достовірні дані про голосування. Екзіт-поли виявилися дуже точними і ефективними у ваших президентських виборах 1999 року і виборах Верховної Ради у 2002 році Ці заходи покликані поставити українські вибори - як жінку Цезаря - поза підозрою.
Я міг би зазначити, що ці два заходи настільки важливі, що й інші сторони бачать цінність їхнього застосування. СНД вже надіслала спостерігачів, які побачать, як виглядають по справжньому конкурентні вибори. Так само, деякі з цих країн також ведуть мову про організацію власних екзіт-полів - дуже цікавий феномен.
Ми хочемо бачити вільні й чесні вибори з декількох причин:
Україні робить честь те, що ми на даному етапі не можемо сказати, хто буде наступним Президентом. Ще більшою честю буде, якщо припиняться адміністративні надуживання, якщо підрахунок голосів у день голосування буде чесним і прозорим, а отже народ України насправді обере свого наступного Президента.