Посол Карлос Паскуаль
Прощальна промова перед учасниками обмінних програм уряду США
21 липня 2003 року

Дозвольте мені ще раз звернутися зі словами вдячності до учасників усіх спонсорованих нами програм і до представників засобів масової інформації та науково-дослідних політологічних установ. За час мого перебування в Україні я дізнався від вас чимало нового. Дозвольте мені подякувати також тим, хто брав участь у реалізації програм обміну, - ваш професіоналізм надзвичайно високий, і я з гордістю сприймаю можливість назвати вас друзями. Велика подяка також Спілці кінематографістів: ми дуже цінуємо надану нам можливість зібратися тут.

Мені не віриться, що минуло три роки відтоді, як я зійшов з трапу літака і розпочав виконання своїх обов'язків як посол США в Україні. Але, з іншого боку, здається, ніби з того моменту пройшло ціле життя. Адже так багато подій сталось як в Україні, так і в усьому світі. І все ж, незважаючи на всі негаразди, які мали місце у міжнародному середовищі, ми прийшли до усвідомлення тієї істини, що ми взаємопов'язані у спосіб, який нам годі було уявити будь-коли раніше. І ця обставина справляє надзвичайно потужний позитивний вплив. Ми можемо використовувати технологію і капітал так, як неможливо було навіть передбачити. Технологія і капітал, що колись підживлювали "холодну війну" і робили нас найзапеклішими супротивниками, сьогодні можуть перетворити нас на найближчих партнерів. Водночас наш взаємозалежний світ погрожує нам новою небезпекою, і це найдраматичніше виявилося 11 вересня 2001 року. Ми добре засвоїли, що, аби протистояти новим видам загрози, слід об'єднати наші зусилля.

Я б хотів на нашому зібранні ще раз кинути погляд на ці кілька минулих років: на деякі потенційні можливості, деякі ризики, деякі ідеї щодо того, як рухатися вперед. Я думаю, майже кожен із присутніх у цій залі має власний досвід пережитого за цей час як у Сполучених Штатах, так і в Україні. Більшість із нас по-своєму зацікавлена в обстоюванні інтересів обох наших країн, а тому я почуваюся тут неначе вдома і високо ціную цю нагоду поспілкуватися і подискутувати з вами.

Розмаїття українських реалій

Дозвольте мені почати з основного питання: що ж таке Україна? Чи це країна з приростом валового національного продукту, що становив 6%, 9,1% і 4,8% за три минулі роки, а цього року очікується на рівні 7%? А чи це країна, що потерпає від сільськогосподарської кризи, спровокованої взаємними політичними звинуваченнями і здатної звести нанівець усі успіхи, досягнуті у цьому секторі економіки? Чи це країна, що випустила єврооблігації на суму 800 мільйонів доларів, які користуються підвищеним попитом? А чи це держава з кволим банківським сектором, де банк "Україна" та Ощадний банк зазнали банкрутства через хронічну неспроможність повертати свої позики? Це країна, де з'являються громадські організації, де преса об'єднується у спілки і намагається відстояти свої інтереси? Чи це країна, де ми зіткнулися з труднощами при реєстрації двох організацій, які сприяли б становленню демократії: Інституту Національної Демократії та Міжнародного Республіканського Інституту? А може, це країна, де почесний президент телеканалу "Інтер" був змушений залишити свій пост на телебаченні через власні намагання реформувати його?

Насправді все це - грані української дійсності, які віддзеркалюють наявність внутрішнього протистояння у процесі пошуку Україною свого шляху. Якщо ми не визнаємо, що все це компоненти сучасного буття України, ми не зможемо зрозуміти її.

Внутрішні суперечності відбиваються також на визначенні Україною свого місця в Європі. Чи міг хто уявити собі масштаб змін, що їх ми спостерігаємо сьогодні на Європейському континенті? Сім країн наступного року мають приєднатися до НАТО, 10 країн увійде до Європейського Союзу. Все це робиться мирно, без суперечок, без військових конфліктів. І звичайно, у зв'язку з цим виникає таке питання: а що буде далі? Чи відбудеться наступний раунд розширення у 2006 або 2008 році? Коли надійдуть відповідні сигнали щодо цього, і як Україна впишеться у контекст розвитку майбутніх подій? Якщо внутрішньо- та зовнішньополітичні процеси в Україні та поза її межами розвиватимуться у конструктивному руслі, переваги для неї виявляться величезними, і Україна нарешті реалізує свій шанс стати повноправним членом Північноатлантичного співтовариства. Але тут, як на ринку, серйозний ризик обіцяє значні прибутки, а зворотний бік може виявитися катастрофічним. Ніхто не хоче, аби високий ризик обернувся стратегічними втратами.

Отже, дозвольте мені коротко зупинитися на поточній ситуації в Україні, яку я розглядатиму з урахуванням тих змін, що сьогодні тут відбуваються. При цьому я візьму за основу мого аналізу три цілі, які я згадував у моїх попередніх промовах і які можна сформулювати так: бачення, дії, люди. Вони полягають у тому, щоб допомогти українцям побачити своє місце в Євроатлантичному співтоваристві, підтримати конкретні дії, які б забезпечили неухильну орієнтацію України на зміцнення законності, демократії та ринкової економіки, а також допомогти українському народові розбудувати громадянське суспільство.

Нові тенденції у зв'язку з євроатлантичною інтеграцією

Україна зробила історичні кроки, задекларувавши свої плани на майбутнє. Хто б міг уявити, що у травні 2002 року Рада національної безпеки та оборони і президент Кучма оголосять, що Україна прагне стати повноправним членом Євроатлантичного співтовариства, тобто хоче вступити до НАТО? Згадайте 1999 рік, коли формувалася перша хвиля розширення НАТО, і ті суперечки, які розгорілися довкола трьох невеликих балтійських держав. А сьогодні Україна говорить про те, що вона хоче приєднатися до НАТО, і це сприймається цілком спокійно. Відтоді ми стали свідками інших важливих подій: у липні 2002 року члени Північноатлантичної Ради прибули до України і провели зустріч тут, у її столиці. В листопаді 2002 року, коли суперечності між Сполученими Штатами та Україною досягли кульмінації, у Празі всі ми усвідомлювали, наскільки важливо зберегти просування вперед, і задля продовження цього історичного процесу й ухвалили план дій НАТО-Україна. В лютому 2003 року Україна затвердила план заходів, у якому зазначалися конкретні критерії досягнення головних цілей, передбачених планом дій НАТО-Україна. Коротше кажучи, Україна дала зрозуміти, що вона поклала край своїй багатовекторній зовнішній політиці.

У рамках організаційних заходів з метою підтримки процесу інтеграції з НАТО Україна створила очолювану президентом Раду євроатлантичної інтеграції. Був також сформований Комітет НАТО-Україна під керівництвом пана Горбуліна, одного з найвизначніших стратегів і мислителів країни. Цей комітет має розробляти основні напрямки виконання плану НАТО-Україна. У парламенті, незважаючи на всі суперечності, що мали місце протягом останніх років, понад 300 депутатів висловилося на користь євроатлантичного вибору України. Що ж до громадської думки, то багато хто вказує на результати останніх соціологічних опитувань, які свідчать, що лише 30% населення країни висловлюється за вступ до НАТО. Проте погляньмо на цю цифру під іншим кутом: 30% українців підтримують ідею приєднання до НАТО, а 15-20% щодо цього питання ще не визначились. Якщо порівняти ці показники з тими, що реєструвалися у країнах Центральної Європи напередодні роз'яснювальної кампанії, то слід визнати: стартові умови в Україні просто феноменальні, особливо якщо взяти до уваги, що опитування проводилось одразу після початку військового конфлікту в Іраку.

Отже, на мій погляд, у цьому напрямку простежується досить відчутний поступ: ситуація вельми динамічна, а люди готові до змін. Однак мені здається, що те, наскільки Україні вдасться досягти своїх стратегічних цілей, залежатиме від двох ключових питань - якості української демократії та верховенства права.

Розбудова демократії європейського зразка

Якщо Україна розраховує стати членом Євроатлантичної спільноти, жодне питання у наступні кілька років не буде для неї таким актуальним, як те, чи буде її визнано європейською демократією, а відповідь на нього значною мірою залежатиме від того, чи зможуть патріотичні прагнення в Україні перебороти повсякденне протистояння у великій політиці.

Розвиток подій в обох політичних таборах просто приголомшливий. У пропрезидентському таборі не бракує потужних політичних постатей з великими політичними амбіціями: прем'єр-міністр Янукович, голова Адміністрації президента Медведчук, спікер Литвин, голова Національного банку Тигипко. Між ними точиться конкурентна боротьба, і наразі невідомо, хто понесе прапор у майбутнє, чия позиція у відстоюванні інтересів пропрезидентських кіл виявиться найсильнішою. І це не дивно. У Сполучених Штатах у Демократичній партії також було немало дебатів довкола того, хто підхопить президентську мантію після Клінтона. Я певен, що той, хто побував тоді у США в рамках освітніх програм, пам'ятає, як всіх у той час цікавило, наскільки динамічним був Ел Гор і чи міг він викликати інтерес у населення. Ви, мабуть, пригадуєте знамениту фразу, кинуту ним після того, як йому запропонували виконати відомий латиноамериканський танець "Макарена". Якраз перед цим на сцені його станцювала Мадонна. Ставши у незграбну позу, Гор запитав: "Невже ви хочете побачити це знову?" Отже, серед демократів почалися розмірковування на тему харизматичності політика, а дехто з них запитував, чи не варто Біллові Клінтону висунути свою кандидатуру на третій президентський термін. Звичайно, Білл Клінтон не міг балотуватися на третій термін, і ці розмови вщухли, оскільки відповідні положення Конституції сформульовані абсолютно чітко.

Саме так, шануючи Конституцію та закон, ми недвозначно і твердо відповіли, що продовження повноважень чинного президента або висунення його кандидатури на третій термін вносить принципові зміни у правове поле. Воно несумісне з духом закону і духом демократії. Ми з великим задоволенням сприймаємо той факт, що президент Кучма впродовж кількох останніх тижнів переконливо і послідовно стверджує, що наступні президентські вибори відбудуться у жовтні 2004 року. Ми сподіваємося, що пропрезидентські сили прислухаються до цих заяв і будуть діяти відповідно.

Ми також були свідками надзвичайно жвавих дебатів, що розгорілися після того, як провідні політики взялися обговорювати ризики, пов'язані зі спробами продовження термінів повноважень нинішнього президента та можливою невдачею цих спроб. Так, наприклад, обговорювалося, які наслідки для України як для держави могло б мати продовження термінів повноважень нинішнього президента або обрання його на третій термін і чи не призвело б це до ізоляції України. В результаті запевнень президента Кучми, що наступні президентські вибори відбудуться у встановлені Конституцією строки, а також під впливом внутрішніх дебатів парламент України зробив надзвичайно конструктивний крок, який ми побачили 11 липня. Верховна Рада виявила чіткі ознаки компромісу, відмовившись послати до Конституційного Суду лише один проект пропонованих конституційних змін. Натомість вона створила механізм, який дозволив спікерові Литвину направити до Конституційного Суду як президентський, так і парламентський законопроект. Всім нам відомо, що ці конституційні пропозиції не передбачають продовження президентського терміну. Ми знаємо також, що якби один із цих двох законопроектів був ухвалений, він породив би таке питання: коли повинні відбутися одночасні парламентські та президентські вибори? Зробивши крок до компромісу, українські політики створили умови для діалогу, для конструктивної роботи, для отримання кваліфікованої консультативної допомоги від Конституційного Суду, а також від Венеційської комісії, знаної завдяки своїм фахівцям у галузі конституційної реформи. Ми сподіваємося, що буде здійснено справжнє обговорення цього питання, яке дозволить Україні просувати вперед свою політичну реформу на засадах конституційної практики, яка узгоджується з метою України інтегруватися в Європу.

В таборі опозиції ми спостерігаємо дещо іншу політичну драму, щоправда, вона пов'язана не з проблемою конституційності, а з проблемою лідерства. Можливо, вона найкраще виявляється у лозунгах двох політиків. Пан Ющенко стверджує, що має бути єдиний лідер від демократичних сил, а пані Тимошенко вважає, що повинен бути єдиний лідер від опозиції. У різниці між двома гаслами віддзеркалюється вся глибина їхніх суперечностей. Крім того, існує напруга у стосунках між соціалістами і комуністами.

Одне цікаве спостереження: під час недавньої зустрічі з журналістами та політологами було сказано, що за останні два місяці в українській політиці змінилося геть усе і що ми перебуваємо на початку політичних змін. І водночас усе залишилося таким, як і було. У всіх політиків майже незмінний рейтинг, хіба що у Ющенка він трохи знизився. Ті самі питання стосуються організацій і політичних структур: хто має доступ до засобів масової інформації? Хто користується довірою населення? Що нам відомо напевне, так це лиш те, що боротьба наступного року буде жорсткою. Якщо правила її ведення будуть однаковими для всіх, це безперечно принесе користь Україні. У зв'язку з цим ми вбачаємо свою роль у тому, щоб, не підтримуючи жодного політика і жодної партії, сприяти встановленню правил, які б дали можливість українцям зробити обгрунтований вибір майбутнього для себе і для своєї держави.

І у цьому сенсі заангажованість Сполучених Штатів залишатиметься дуже високою. Ми діятимемо за посередництва Національного Демократичного інституту та Міжнародного Республіканського інституту, співпрацюватимемо з членами Центральної Виборчої комісії, а також - у необхідних межах - із судовими чиновниками у сфері інтерпретації виборчого законодавства. Ми підтримуватимемо зв'язок із громадськими організаціями через нашу Комісію Демократії та Фонд розвитку ЗМІ, а також через такі організації, як "Інтерньюз", і, можливо, інші установи, зокрема Кредитний фонд розвитку засобів масової інформації.

Ми сподіваємося, що у жовтні 2004 року український народ отримає реальну нагоду сказати своє слово. Якщо це й справді буде так, ми вважаємо, що Україна зробить вирішальний крок уперед, причому не лише у сфері внутрішньої політики, а й у своєму позиціонуванні на розширеній євроатлантичній мапі.

Верховенство права чи верховенство влади?

Розвиток подій у царині законності є не менш приголомшливим за те, що відбувається у сфері демократії. Від нього залежатиме, у що віритимуть українці - у верховенство права чи у верховенство влади. Не дивно, що у період переходу від централізованої економіки існує жорстка конкуренція за власність, і той, хто перебуває ближче до центру, може визначати, хто виграє економічно і політично. Питання полягає в тому, чи здатне нагромадження власності на певному етапі навести на думку про те, що верховенство права є механізмом захисту надбаних статків, що законність є радше другом, аніж ворогом. Ми без сумніву пережили щось подібне у Сполучених Штатах, в історії яких теж був період баронів-розбійників, таких як Рокфеллер, Карнегі, Стенфорд. Одному з них я завдячую своєю освітою.

Я вважаю, що цей процес в Україні вже розпочався. У лавах політичних партій ми бачимо сильних особистостей і бізнесменів, які починають усвідомлювати, що зміцнення законності лежить у площині їхніх власних інтересів, оскільки допомагає захистити їхнє багатство і забезпечити його функціонування у майбутньому на благо їхніх дітей. Вони також починають розуміти, що найбільше відповідає інтересам України конкуренція на регіональному та світовому ринках, а не ізоляція у замкнутому просторі, де єдиним їхнім конкурентом буде Росія. Така ізоляція обмежуватиме їхній потенціал. І якщо Україну буде витіснено на ринок, де окрім неї фігуруватиме сама лише Росія і де не діятиме міжнародне право, Україна здебільшого зазнаватиме втрат, оскільки Росія має багатші ресурси і потужніший економічний потенціал, особливо в енергетичній галузі.

Висловлюючись більш відверто, на карту поставлено те, чи вбачатимуть окремі представники приватного сектору та уряду свою місію в тому, щоб робити інвестиції, розвивати і захищати національні ресурси, а чи гонитва за готівкою породжуватиме практику купівлі, відчуження та перепродажу майна задля корочасної вигоди. Можливо, для жодного іншого сектору економіки наслідки такої політики не будуть настільки драматичними, як для енергетики. Саме від вирішення цієї дилеми залежить те, чи нафтопровід Одеса-Броди залишиться нафтопроводом Одеса-Броди, чи він перетвориться на нафтопровід Броди-Одеса, а також те, як Україна впорається з розбудовою газотранспортного консорціуму і чи буде досягнуто прозорості у транзиті газу, який Україна купує у Туркменистану. Я вважаю, що вирішення цих питань значною мірою залежатиме від двох факторів. Перший полягає в особистій трансформації людей і їхньому розумінні власних інтересів, а другий у тому, як Україна поставиться до свого минулого: чи стане вона керуватися почуттям помсти, а чи віднайде спосіб накреслити нову лінію відліку і дати можливість кожному рухатись уперед.

Конкретні дії і затяжні проблеми

Досить філософії. Розгляньмо питання, що стосуються конкретних дій. На певному етапі нам доводиться виходити за рамки дискусій довкола того, що добре, а що погано, припиняти з'ясовувати, хто кого любить, а хто кого ненавидить, і натомість розглядати практичні заходи. Якщо ми озирнемося на три минулі роки, то побачимо, що було досягнуто величезних успіхів. Я вже згадував раніше про послідовне і неухильне економічне зростання України впродовж кількох минулих років. Якби я у 2000 році сказав кому-небудь у Вашингтоні, що в Україні матиме місце таке економічне зростання, яке спостерігалося три останні роки поспіль, мені б відповіли, що я несповна розуму, що це неможливо і цього ніколи не буде. Такі успіхи роблять честь українцям та їхньому завзяттю, оскільки вони проростають знизу, по мірі того, як підприємці реалізовують свій творчий потенціал, який, власне, і забезпечує економічний поступ. Ви досягли значної економічної стабільності, ви подолали монетаризацію економіки, ви витіснили бартер. По мірі вашого просування до готівкової економіки вам вдалося налагодити збір податків живими грішми і забезпечити виплату зарплат і пенсій, що здобуло неабияку політичну популярність.

У галузі електроенергетики частка розрахунків за спожиту енергію готівкою зросла від менш ніж 10-и до практично 100 відсотків. Чи можна уявити собі бізнес, який не отримує грошей? Напевне, ви не зможете цього зробити. Як Україна купує пальне? Як Україна поновлює свої енергетичні ресурси? Й справді, головним чинником стабілізації енергетичної галузі України стало функціонування у ній ринкових механізмів.

У сільському господарстві ви почали з оренди землі, зараз на часі приватизація землі і діє Земельний кодекс, який передбачає повну власність на землю. А недавно ухвалений закон про іпотеку створює передумови перетворення землі на реальний фінансовий ресурс.

По всій країні спостерігається бурхливе зростання кількості малих і середніх підприємств, що супроводжується створенням сотень тисяч робочих місць у таких галузях, як харчова промисловість і сфера послуг. Реальні доходи громадян зростають на 20% щороку. На двадцять відсотків за рік! Ось чому ми спостерігаємо пожвавлення на вулицях ділових районів міст: люди витрачають гроші, економіка відгукується на це, бізнес надає свої послуги. Це схоже на диво, але ринковий механізм таки працює!

Україна почала перехід до здійснення більш раціональної податкової політики. Незважаючи на те, що цей процес щойно розпочався, адже основні закони були ухвалені зовсім недавно, він дуже важливий. Було зменшено податок на прибуток підприємств, прибутковий податок громадян зафіксовано на рівні 13%, а також знижено ПДВ. Слід вирішити ще деякі проблеми з пільгами на сплату ПДВ, аби, зменшивши податки, розширити податкову базу і забезпечити надходження до бюджету коштів у необхідних обсягах. Однак те, що процес почався, підживлює ініціативу і створює додаткові стимули до інвестицій в економіку.

Отже, якщо відбулося так багато позитивних змін, чому тоді обсяги прямих іноземних інвестицій такі невеликі? Сумарні обсяги прямих закордонних інвестицій за період з 1991-го до кінця минулого року становили всього 5,3 мільярда доларів. Провідні позиції у цій сфері належать Сполученим Штатам, на які припадає приблизно 900 мільйонів. Але ж їх мало бути 900 мільйонів за кожен рік, а не за дванадцять років. Я вважаю, що було б корисно зупинитися на трьох моментах, які допоможуть пояснити вагання з боку інвесторів.

Довкола сільського господарства, в якому впродовж двох останніх років спостерігалося безпрецедентне зростання, розгорілися жорстокі політичні баталії. Чому в цій галузі спостерігався такий прогрес? Ну звичайно ж, однією з причин є родючі українські грунти, і з цього треба почати. Але ж Україна до цього ще й лібералізувала торгівлю сільськогосподарською продукцією, ви змусили запрацювати ринок. Іще одним чинником стало те, що ви дозволили приватному секторові брати землю в оренду, так що за якихось дев'ять місяців 2000 року в Україні частка землі, що перебувала у приватному обробітку, збільшилася з 25 до 75%. Радикальне зрушення! Деякі країни йдуть до таких результатів у розвитку приватного сільського господарства через десятиліття внутрішньої боротьби. Внаслідок цих заходів річний урожай зернових зріс з 20-23 до 38-39 мільйонів тонн.

Тому виникає питання, чому зараз, після неврожаю через несприятливі погодні умови, точиться так багато суперечок про майбутнє сільського господарства? Альтернативою нинішньому політичному протистоянню, звичайно, могла б бути прозорість і відвертість. Минулий рік був роком великих сільськогосподарських здобутків. І все ж у фермерів майже не було можливості притримати у себе збіжжя і водночас одержати фінансування. Внаслідок цього своє зерно вони продали на ринку й експортували. За тих умов це було правильно. Якби вони допустили, щоб урожай затримався у державі, цим вони ще більше понизили б ціни і зменшили мотивацію до праці у наступному році. Хто крім Бога міг знати, що цього року в Україні будуть чи не найгірші погодні умови за останні 40-50 років? Ця трагедія викликана погодою. Те, що відбувалося далі, цілком очевидне. Ринок відреагував на дефіцит. Зараз вживаються кроки, спрямовані на лібералізацію імпорту зерна, щоб компенсувати його нестачу. При цьому важливо, щоб конкуренція між імпортерами була максимальною. Сполучені Штати та інші держави співпрацюють з Україною над розробкою законодавства, яке б регламентувало зберігання зерна. Воно б дало фермерам можливість тримати зібраний врожай у сертифікованих сховищах і отримувати від них квитанції, які є еквівалентом комерційних цінних паперів. З цими квитанціями селяни могли б звертатися до банків, отримувати кредити під заставу свого врожаю і таким чином уникати необхідності негайного продажу збіжжя. Не надто складна процедура. Цілком логічно напрошуються наступні кроки у вигляді запровадження галузевих товарних бірж і продажу сільськогосподарської продукції за ф'ючерсними контрактами.

Другою сферою є енергетика. У нафтовому секторі перед Україною відкриваються чудові можливості, пов'язані з будівництвом нафтопроводу Одеса-Броди. Цей об'єкт будувався без чіткого розуміння, хто братиме з нього нафту і хто її туди постачатиме. Але сьогодні з'явилися зацікавлені покупці у Німеччині та Чеській республіці, існують механізми, які дозволяють переправляти нафту з нафтопроводу Одеса-Броди до системи "Дружба", є експортери у Каспійському регіоні, зацікавлені у постачанні нафти. Адже сьогодні деякі нафтопереробні заводи закуповують ту саму сировину, яку переправляють через Босфор і Середземне море до Трієста, де її закачують у трубопровід. Україна на підставі результатів маркетингового аналізу зуміла довести, що за допомогою нафтопроводу Одеса-Броди вона змогла б робити те саме, але дешевше. Отже, в неї є чудова нагода завоювати європейський ринок і водночас співпрацювати з Росією, нарощуючи потужності нафтопроводу "Придніпровський" і доводячи до максимуму загальний обсяг транзиту нафти своєю територією через систему Одеса-Броди, з одного боку, та нафтопровід "Придніпровський" - з другого, і таким чином задовольняти свої комерційні інтереси. Чим закінчаться ці дебати, незабаром стане відомо.

У газовому секторі Україна зробила історичний крок, просуваючись до заснування міжнародного консорціуму. Створення такого консорціуму стало б для України величезним надбанням, адже тоді з'явилися б потужні інвестиції в українську газотранспортну систему. Скоро ми побачимо, чи й справді події розвиватимуться у цьому напрямку. В електроенергетиці приватизація загальмувалася через складне переплетіння боргів на загальну суму шість мільярдів гривень, і тут треба навести лад, аби потенційні інвестори знали реальну вартість майна, яке вони збираються купувати. Я згадав про цей сектор тому, що у ньому обертаються великі гроші. А гроші привертають людську увагу. І прозорість у функціонуванні цього сектору економіки справила б величезний позитивний вплив на сприйняття України як демократичної держави та визнання її зацікавленості у становленні прозорої та конкурентної ринкової економіки.

Третім моментом є брак передбачуваності у діяльності судової системи. Всі ми знаємо: без впевненості у тому, що суди виноситимуть обгрунтовані та логічні рішення, неможливе дотримання законності у суспільстві. В установчих документах однієї з фінансованих Сполученими Штатами програм, що передбачала створення спільного підприємства за участю компанії "Сонола", було зазначено, що всі суперечки мають виноситися на розгляд міжнародних арбітражних органів. Незважаючи на те, що міжнародним арбітражним судом було ухвалено рішення на користь американського інвестора, український суд не зобов'язав протилежну сторону його виконувати. Інший приклад. Дехто з вас, напевне, знайомий зі справою компанії "Карджилл", яка минулого року ввезла до України цукор. Цей цукор було конфісковано. Врешті-решт було винесено судове рішення на користь компанії, але, незважаючи на це, "Карджилл" фактично заплатила мільйони доларів, аби повернути свій цукор і продати його за межами України. Це не ті способи розв'язання господарських суперечок, які приваблюють до країни інвесторів.

Задля справедливості слід відзначити, що є й певні успіхи. Недавно співробітники компанії "Проктер енд Гембл" повідомили мені, що їхня компанія виграла судову справу. Сьогодні ми провели дуже конструктивну зустріч з головою Державної податкової адміністрації, на якій ішлося про справу ще одного інвестора. Проте дозвольте мені висвітлити два аспекти, які будуть залежати від успіхів України у сфері зміцнення законності. Перший - це вступ України до ВОТ. Найскладнішою частиною шляху України до цієї організації є впорядкування законодавчої та нормативної бази з метою приведення її у відповідність із вимогами протоколу ВОТ. І це не предмет обговорення: кожна країна, яка стає членом Всесвітньої організації торгівлі, мусить виконувати вимоги цього протоколу. Для того, щоб стати членом ВОТ, Україні доведеться змінити своє законодавство і регуляторну політику. Сполучені Штати вже надають у цій сфері консультативну допомогу, і ми зазначили, що, коли парламент і уряд сформують спільну робочу групу з цього питання, ми готові надати ще більшу юридичну допомогу у розробці відповідних законопроектів.

Другий аспект пов'язаний із питанням, чи зможе Україна здійснювати власні інвестиції, необхідні для забезпечення сталого розвитку, і відійти від практики нагромадження інертного спекулятивного капіталу, яку ми спостерігали минулого року. Сьогодні Україні щастить: економічне зростання у Західній Європі та Сполучених Штатах Америки уповільнилося, і саме західний капітал шукає високої віддачі. Економічне зростання в Україні відбувається досить швидко, і, як я вже зазначав, згадуючи вельми успішний випуск єврооблігацій, попит на українські цінні папери високий. Але такий рецепт зростання не довготривалий. Якщо ви хочете підтримати темпи економічного розвитку на далеку перспективу, то, як і будь-яка інша країна, що ставить перед собою подібну мету, повинні створити сприятливе середовище для прямих іноземних інвестицій. Інвесторам потрібна впевненість у тому, що в разі виникнення проблем і суперечок вони матимуть можливість передбачуваного і справедливого їх розв'язання.

Становлення громадянського суспільства

Дозвольте мені звернутися до питань, що стосуються народу. Українці будують нове громадянське суспільство знизу догори. Подорожуючи Україною, я бачив це в усіх сферах життя: бізнесі, захисті довкілля, охороні здоров'я та засобах масової інформації. Територіальні громади по всій Україні об'єднуються для задоволення місцевих потреб і висувають свої вимоги до урядовців. Минулої суботи ми стали свідками неймовірно промовистої події на Європейському майдані Києва, де 45 тисяч українців зібралося на концерті, присвяченому боротьбі з ВІЛ-інфекцією та СНІДом. Виконавці попереджали молодь: "Остерігайтеся СНІДу, це смертельно небезпечна хвороба. Захищайте себе!" Такий рівень активності феноменально високий для країни, де лише кілька років тому більшість людей при згадці про ВІЛ-інфекцію та СНІД запитувала: "А що це таке?"

Подібний ентузіазм я бачив і у бізнесових колах. Недавно у Львівській області я спостерігав за введенням у дію пунктів ліцензування і реєстрації підприємств, що функціонують за принципом "одного вікна", а також за роботою над організацією спільних із податковою адміністрацією щомісячних семінарів з вирішення суперечок. За кілька минулих тижнів я відвідав асоціації працівників засобів масової інформації у Полтаві та Криму. Не можна сказати, що на всі їхні вимоги влада звертає увагу; деякі з них страшенно розлючені, але головне те, що люди стають небайдужими і намагаються щось вдіяти. Ще два роки тому вони не могли б цього робити. Надзвичайно важливу роль відіграють науково-дослідні політологічні установи, які проводять соціологічні опитування і поширюють отримані дані у суспільстві, чим створюють необхідний мінімум вірогідної інформації, на яку можна впевнено покладатися. Вони також починають ініціювати політичні дискусії, в яких ставлять майбутнє політики в залежність не лише від того, хто має владу, а хто ні, а й від того, яку саме політику підтримує та чи інша група і які наслідки для країни матиме її втілення.

Я з гордістю констатую, що Сполучені Штати знайшли можливість підтримати в Україні процес розвитку громадянського суспільства знизу догори. Погляньте на цифри, що віддзеркалюють обсяги наших інвестицій, і вони промовлять самі за себе. Завдяки програмам обміну понад 30 тисяч громадян України побували в інших країнах, з них 20 тисяч - у Сполучених Штатах. Ми допомогли організувати в органах місцевого самоврядування 230-и українських міст Колегії громадської дії, щоб координувати діяльність на місцях. У 67 містах ми налагодили конкурентний тендерний процес. Результати недавніх досліджень, проведених у 48 містах України, свідчать про те, що переважна більшість їхніх мешканців відчуває поліпшення у роботі соціальної сфери. Ми підтримали програму грантів Комісії Демократії та Фонду розвитку ЗМІ і протягом кількох минулих років надали 320 таких грантів. Мікрофінансовий банк, який ще у 2001 році існував лише на папері, вже функціонує і на сьогодні виділив малим підприємствам понад 16 тисяч позик на загальну суму 37,8 мільйона доларів. Ми запровадили програму електронного доступу до бібліотек у 54 містах і продовжуємо її виконання ще у 16 населених пунктах. Ми відкрили "Вікна в Америку" - невеличкі куточки, присвячені Сполученим Штатам, - у бібліотеках семи міст і робимо це ще в чотирьох.

Але все це - лише деякі цифри мікроекономічної статистики. Дозвольте мені зупинитися на макроекономічних показниках. За період з 1992 року економічна допомога Сполучених Штатів Україні сягнула 2 мільярдів доларів у вигляді грантів і 678 мільйонів доларів у рамках Програми співпраці у сфері зменшення загрози. Хоча це й не можна назвати безпосередньою допомогою, ми відіграли ключову роль в отриманні Україною 3,4 мільярда доларів від Світового банку і 3 мільярдів доларів від Міжнародного Валютного фонду. Разом це становить приблизно 9 мільярдів доларів. Якщо врахувати надходження від Європейського банку реконструкції та розвитку, цю суму можна збільшити приблизно на 10%. І тут найважливішими є не стільки обсяги інвестицій, скільки те, що вони додатково стимулювали розвиток приватного сектору і розширення виробництва у ньому. Вони сприяли появі таких людей, як ви, людей, котрі мають можливість вибирати різні шляхи вирішення проблем. Ці інвестиції дали поштовх до законодавчих та інституційних змін і допомогли людям краще усвідомити, яке значення для суспільства має загальне підвищення відповідальності.

Терпляче нетерпіння

Я не можу достеменно сказати, на якому етапі перехідного періоду сьогодні перебуває Україна. Я, як і кожен з вас, лише можу впевнено стверджувати, що ми хочемо, щоб вона була на цьому шляху якомога ближче до мети і щоб поступ відбувався швидше. Але тут я хотів би перенести проблему перехідного періоду в теоретичний контекст і до певної міри дати вам можливість зробити власні висновки.

Давайте розглянемо економічне та політичне реформування як еволюційний процес, що відбувається у три стадії. Перша з них - це відхід від старої практики, або - іншими словами - запровадження конкуренції. Це найлегша стадія перехідного процесу, і у найпростіших випадках, зокрема коли йдеться про скасування цінового контролю чи системи державного розподілу, її може бути здійснено одним розчерком пера.

Друга стадія полягає у створенні законодавчих та інституційних основ ринкової демократії, або, інакше кажучи, інфраструктури законності. Це найтяжча і найдовша ділянка шляху. Адже завдання полягає не лише в тому, щоб виписати тексти законів, а й у тому, щоб створити інституції, які забезпечили б їхнє виконання, та виплекати суспільну культуру, потрібну для функціонування нового правового середовища. Лише замисліться, яких психологічних трансформацій вимагатиме цей процес: суспільство повинне перейти від ладу, за якого правопорядок нав'язується згори засобами авторитарного контролю, до системи, яка грунтується на відкритості, чесному змаганні та свободі, де всі суперечки вирішуються у суді. Ці зміни повинні відбутися не лише на папері, а й у свідомості людей, і вони потребують зміни багатьох поколінь.

Третя стадія - це поява громадянського суспільства, або розвиток почуття відповідальності у суспільстві. Демократія працює тоді, коли громадяни можуть формулювати свої вимоги, коли вони здатні усвідомити, чого вони хочуть від політиків, і спрямовувати діяльність останніх у потрібному напрямку. Україна почала створювати цю атмосферу відповідальності у суспільстві, і треба віддати належне кожному з вас та організаціям, які ви представляєте, за діяльність, спрямовану на забезпечення таких змін.

На завершення дозвольте мені зупинитися ще на кількох моментах. По-перше, цей перехідний період, без сумніву, буде довгим. Його тривалість вимірюється поколіннями, і щомиті ми можемо бачити перед собою його моментальний фотовідбиток. Якщо ми подивимося на цей знімок сьогодні, то буде очевидно, що процес іще не закінчено і треба зробити ще досить багато.

По-друге, є просування вперед, і сьогодні важливо собі нагадати про це. Якщо ми не визнаємо наявні зміни в економіці та їхню появу у сфері громадянського суспільства, а також зігноруємо зусилля засобів масової інформації, то позбавимо будь-якого сенсу подальші спроби. Отже, нам слід постійно нагадувати людям, що їхнє суспільство здійснює певні кроки вперед і досягає певних успіхів. Ми можемо хотіти більшого, ви можете хотіти більшого, але процес просувається.

По-третє, Україні треба подбати про конкуренцію. У будь-якому бізнесі ви негайно замислюєтеся над тим, що пропонує ваш конкурент і чи можете ви зробити свою справу краще за нього. Реалії світового ринку, в умовах якого ми живемо сьогодні, полягають у тому, що капітал іде туди, де він може заробити якнайвищий прибуток і де йому доведеться працювати якнайменше, аби цей прибуток отримати. І якщо це зробити важко, люди не підуть на ризик навіть за умови потенційно високого зиску. У цьому розумінні Україна має виявляти терпляче нетерпіння. Вона мусить визнати, що процес перетворень вимагає часу. Але вона не повинна зволікати. Вона мусить продовжувати підтримку еволюційних змін.

По-четверте, 2004 рік хоч і не буде вирішальним, проте докорінно вплине на напрямок і швидкість руху завдяки як внутрішнім чинникам, так і зовнішнім обставинам. Внутрішні чинники, особливо розвиток демократії, розглядалися мною раніше. Зовнішній фактор - це консолідація Європи, і про нього я також уже згадував. У Європі набирає сили хвиля зближення окремих демократичних держав і створення нового європейського дому. Ваша держава без перебільшення перебуває на гребені цієї хвилі, і якщо Україні вдасться зачепитися за неї, вона отримає додатковий поштовх до розвитку і просування вперед. Звичайно, є ризик втратити цю нагоду і збільшити розрив між Україною та іншими державами.

П'ятий момент стосується бізнесу. За умови розвитку економіки України у правильному, конструктивному напрямку той, хто працює у приватному секторі, виграє найбільше. Визначальну роль тут, звичайно, відіграватиме те, чи зможе верховенство права взяти гору над верховенством влади.

Я казав раніше і продовжуватиму наполягати, що маю оптимістичні прогнози відносно віддаленої перспективи України. Я вже зазначав - і залишаюся при своїй думці, - що передбачити, якою буде Україна через 25 років, легше, аніж сказати, якою вона буде через 3 роки. Адже це країна з 50-мільйонним населенням і фантастичним людським потенціалом: її народ освічений і неймовірно працьовитий. Ви володієте деякими ракетними та іншими високими технологіями, яким немає рівних у світі. У вашому розпорядженні найродючіші землі Європи. Ваша держава має стратегічно вигідне розташування. У вас є доступ до регіональних ринків. У глобалізованому світі, де ми живемо, ці ресурси слід мобілізувати і використати на благо міжнародної спільноти й українського народу. Питання полягає в тому, наскільки швидко це вдасться зробити.

Ми зі свого боку зробимо два важливих кроки. Перший із них передбачатиме подальше роз'яснення наших позицій. Ми продовжуватимемо пропагувати принципи, які ми підтримуємо. На нашу думку, важливо, щоб усі розуміли ці принципи, оскільки ми можемо бути для України друзями лише тоді, коли чесно говоритимемо про те, у що віримо. Ці принципи стосуються не лише України, вони мають універсальний характер. Нещодавно ми отримали телеграму з Державного Департаменту. Вона містила інструкції, призначені для послів США в усіх країнах світу. Я зачитаю лише два речення з цього документу. У ньому говориться: "Сполучені Штати підтримують демократію не тому, що вони хочуть нав'язати іншим свою культуру чи модель врядування. Ми робимо це, оскільки вважаємо, що демократія сприяє реалізації прав і свобод особистості, даючи кожній людині можливість стати частиною глобалізованого світу і скористатися з цього". Це принципи, у які ми віримо. Ми й далі наголошуватимемо на них і роз'яснюватимемо їхню суть настільки чітко, наскільки це можливо. Я впевнений, що мій наступник Джон Гербст приїде сюди і продовжить цю справу з таким самим ентузіазмом.

По-друге, я непохитно вірю в те, що українцям треба дати можливість відповідально висловити свою думку. Я вже казав раніше, що вибір не є прерогативою Сполучених Штатів. Ми лише переконані, що правила мають бути однаковими для всіх, а право голосу належить тільки вам. Якщо у вас буде це право, якщо у вас з'явиться така можливість, ми матимемо підстави вважати, що майбутнє для України стане світлішим.

Я дякую всім вам, нашим друзям і фахівцям у різних галузях, за розуміння і підтримку. Концентрація талантів у цих стінах просто неймовірна. Я невимовно пишаюся з того, що нам певним чином вдалося вплинути на ваше формування як особистостей і посприяти вашій кар'єрі. Я знаю, що успіх України буде вашим успіхом. Дуже вам дякую.